Як я міняв права в Празі
Роздрукувати
Березень 22, 2009
Наступає в житті довгожданий момент – покупка машини. Щоб автомобіль не стояв в гаражі як прикраса, а виконував свої робочі функції – покупець повинен мати права водія, і бажано – чеські.
На російських або українських правах водія довго не поїздиш – через півроку чи то після отримання візи, чи то після покупки машини, їх треба поміняти. То чом би це не зробити ще до покупки автомобіля?
Саме так я і подумав, і відправився за адресою Praha 1, Jungmannova 35. Насамперед – йдемо на інформацію. Питаємо: Я хотів би поміняти свої українські права на чеські, що мені для цього треба зробити? Питати, звичайно, треба на чеському. Якщо з мовою важко – візьміть когось зі своїх знайомих, хто знає чеську мову на рівні спілкування.
Пані на інформації попросить Ваші права, після чого відійде на 3-4 хвилини. А коли повернеться – Ви дізнаєтеся, можна поміняти Ваші права на чеські чи ні. У моєму випадку – паперові українські ламіновані права за 2002 рік – ні. Сказала, треба їхати на Україну, поміняти права на нові, приїхати з новими і тоді обміняти на чеські. Або скласти іспити і отримати чеські права. А скласти іспити можна тільки після проходження курсів навчання, вартість яких – в районі 500 євро.
Тому я вирішив поїхати на батьківщину на декілька днів і поміняти права на нові. Для цього було досить пройти медогляд, надати старі права і екзаменаційну картку в ДАІ. Але, як виявилося пізніше, я вже забув, як все робиться на Україні. Перші свої права водіїв я отримав під час навчання в університеті. Оскільки я інженер-механік по спеціалізації “Автомобілі і трактори”, на права я здавав під час навчання, оскільки всі автомеханіки повинні мати мати права – інакше навіщо тоді вчитися? Медичну довідку будучи студентом купив – не було часу витрачати 2 дні на походи до лікарів. Права отримав, категорії А, В, С – і заховав їх до кращих часів.
Приїхавши на батьківщину для обміну прав на цей раз я вирішив економити на чому можна, оскільки гроші потрібні на покупку автомобіля – тому вирішив пройти медогляд самостійно. Звичайно, під час сидіння в чергах, треба бути абсолютно байдужою до навколишнього світу людиною, щоб не помітити, як бігають медсестри з бланками мед. довідок і зі своїми “знайомими”, або зовсім без них – коли я був у лора – медсестра принесла пачку бланків і сказала: “Підпиши”. Що лор і зробив. Одним словом – все як завжди, нічого не міняється, все продається і все купується.
Пройшов я всіх лікарів, окрім терапевта. І тут почалося… Я спочатку дивувався – навіщо лікарям мій військовий квиток – мені вже 30 років, служити все одно не піду, а у разі війни – втечу краще до ворогів, ніж воюватиму за українських політиків (достатньо їм і моєї 30-денної “служби” на Майдані в 2004 – з тих пір патріотизм у мене остигнув до нуля). А виявляється, військовий квиток їм потрібний для того, щоб визначати, чи придатний пацієнт для отримання прав чи ні. (Цікаво, виходить – всі жінки у нас здорові?). Ось-ось, саме так – замість того, щоб робити нормальні аналізи і огляди – дивляться у військовий квиток. А я якраз звільнений від служби на підставі хронічного якогось захворювання нирок. Що це за захворювання – я не знаю, оскільки ніколи на нирки не скаржився. Ех, якби 6 років тому я не купував довідку про мед. придатність для прав – знав би, що не можна мій діагноз говорити терапевтові – зараз я розумію, що терапевтові треба було сказати, що звільнений від служби по зору, а окулістові – що по нирках. Тоді ні у кого не було б питань, я був би здоровий.
Терапевт уперлася – не дам категорію С і все – за станом здоров’я не належить. Я говорю: “Так у мене ж на руках права А, В, С – як же тоді я їх отримав минулого разу?” Вона мені – значить тоді ще не був хворий, я їй – жіночко, ви блондинка чи як? Я права отримав в 2002, а від армії по нирках відкосив в 1997. Питаю, чому не належить – говорить, що на вантажних автомобілях так трясе, що нирки відваляться. Кажу їй “Жіночно, я по ваших бойових стежках їздити не буду – я в Європі живу, там нирки не відвалюються”. Вона мені – а звідки я знаю, що ти в Європі живеш? Я їй і паспорт з візою показую, і по-чеськи починаю розмовляти – нічого не діє. Говорю їй – ви коли на маршрутках по Львову їздили останній раз? У вас нічого ще не відвалилося? Вона мені – що ти мені грубіяниш, сцикун, ну і так далі. Закінчилася розмова тим, що я повернув чек в касу і забрав 50 грн., які заплатив за мед. огляд. До України вирішив більше не їздити зовсім – хіба що поміняти закордонний паспорт на новий, або відмовитися від громадянства з метою стати громадянином Чеської Республіки.
Оскільки я дотримуюся правила “все до кращого” – я не став купувати мед. довідку на цей раз, а вирішив витратити гроші на чеських лікарів (треба близько 600 крон) і інструкторів (близько 13 000 крон) – в принципі, я не проти освіжити свої знання – як ні як 6 років на автомобілі не їздив – може, треба щось пригадати.
Можна мене і покритикувати – мовляв, а навіщо ти перший раз довідку купував? А ще навіщо я від армії відкупився, оцінки на іспитах купував, хабарі на ліво і на право, не помажеш не поїдеш і так далі? Та жив я в такій країні – де один закон – ніяких законів не немає, все купується і все продається. А хто не продається (точніше, не ділиться) – засіяти мільйоном доларів і зловити на гарячому (це я про суддю зі Львова, який попався на крупному хабарі).
Про те, як проходять медогляд у чеських лікарів – в одній з наступних статей розділу “Суспільство”. Вже, напевно, в квітні.
Можливо, Вас зацікавить:
Відповідей: 5 для “Як я міняв права в Празі”
Є що сказати?
Ви повинні увійти для розміщення коментаря.
Автор статті втратив патріотизм ще до помаранчевої революції, тому що поїхав в Київ не по ідеологічних поглядах, а за кошти спонсорів. Вирішив для себе, чому б не поїхати “на халяву” в Київ, поїсти помаранчів, попити пива, потусуватися.
Лікарка правильно підмилила, прийшов до неї хабарник, та ще хоче “на халяву” водійські права, які отримав незаконно. Порушив закон, значить мусиш отримати за це покарання, ось вам справедливість, поїхав в Чехію і заплатив із своєї кишені в декілька раз більше.
Аналогії приведенні в цій темі не відображають проблематику української влади, тільки проявляється яскраво виражена нікчемність автора статті.
Ні, автор статті втратив патріотизм значно пізніше. А в 2004 році їздив в Київ за свої гроші. Саме тому тепер так огидно дивитись на цих політиків – якби автор отримав тоді хоча б якісь гроші – так боляче не було б.
Чомусь в Чехії нікому діла не було до мого військового посвідчення – лікар (один лікар) за вдвічі дешевшу суму – 100 грн. на українські гроші – за 10 хв. визначив, що я надаюсь до водійських прав. Скоро закінчується термін навчання в автошколі – тому чекайте на новий запис про отримання прав в Чехії.
В чому тут нікчемність автора… не розумію.
Щодо “чесних” лікарів, яких тобі, Козак, шкода, читай: http://www.lvovnews.ru/04/2009/bez-mzdy-ne-poedete/
Цитую ваші слова:
“Ех, якби 6 років тому я не купував довідку про мед. придатність для прав – знав би, що не можна мій діагноз говорити терапевтові – зараз я розумію, що терапевтові треба було сказати, що звільнений від служби по зору, а окулістові – що по нирках.”
“Я права отримав в 2002, а від армії по нирках відкосив в 1997″
“Жіночно, я по ваших бойових стежках їздити не буду – я в Європі живу, там нирки не відвалюються”.
“Говорю їй – ви коли на маршрутках по Львову їздили останній раз? У вас нічого ще не відвалилося?”
“До України вирішив більше не їздити зовсім – хіба що поміняти закордонний паспорт на новий, або відмовитися від громадянства з метою стати громадянином Чеської Республіки.”
“Та жив я в такій країні – де один закон – ніяких законів не немає, все купується і все продається.”
Тут взагалі можна не коментувати, і ви ще запитуєте, в чому тут ваша нікчемність, навіть не усвідомлюєте своєї ганебності.
Проводити аналогії, що мов країна така корумпована, так ви і є тією рушійною силою аморальності, характерної для частини українського населення. Тепер хизуєтесь, що втекли до Чехії, так чим тут гордитись. Роботу отримали, тому що по натурі своїй є українофобом, звісно російській газеті в Чехії потрібні такі люди.
Ви користувалися благами українського суспільства тепер чеського. Що ви зробили корисного для цих суспільств, крім егоїстичного поглинання. Яке ви маєте право взагалі когось критикувати, якщо стоїте не в тому строї, який котиться донизу.
Раджу вам, усвідомлювати спочатку свої дії а потім когось критикувати, тим більше всю країну, кого тільки не беруть в журналісти.
Також, раджу вам вибачить перед українською нацією (Україною), такі слова можна говорити тільки на приватній розмові або взагалі змінити текст із принизливими словами, в іншому випадку Антона Левицького можна знайти, Чехія не є великою країною. На відміну від вас я в українській армії служив (ВДВ) і знаю як обходитись із нікчемами.
Я не намагався когось переконати або комусь нашкодити. Даний сайт – приватний блог, з приватними думками. Автора блогу не брали в журналісти, він сам ним став. Можливо, Ви, пане Козак, невірно зрозуміли мету цієї статті. Це – МОЯ ОСОБИСТА ДУМКА.
Так, це одна з причин, за що я не люблю Україну – за українців, з їхнім диктаторським ставленням до таких же як вони українців, з їхньою ненавистю один до одного. Але це мої власні почуття – я не маю на меті когось переконати. Пане Козак, це і є демократія – говорити те, що я думаю, відчуваю і чим живу. Як я мою змінити свою почуття? Я можу лише про них розповісти…
Так, я втік до Чехії, мав би більше грошей – втік би до Канади, Нової Зеландії, Австралії або на Місяць, як і Ви – згідно з записами про Вашу IP адресу. До речі, вона не настільки вигадана, як мій псевдонім.
Я не отримав тут роботу, і я не “кровопивця”, як це звучить з Ваших вуст. Я 20 років свого життя сліпо вірив українській владі, розбудовуючи свою Батьківщину. А одного дня зрозумів, що все марно. Я не зраджував і не продавався, я всього лиш поїхав від дурнів, які населяють мою Батьківщину до трішки мудріших людей, ближче до цивілізації. Повірте, я маю повне право називати українців дурнями, щоб не назвати їх гіршим словом – настільки допекли мене у свій час мої ж співвітчизники. Як би чехи погано до нас не відносились, вони відносяться краще, ніж ми самі один до одного. Наскільки тут просто вирішуються складні питання, які на Україні без хабара та довгих місяців чекання просто уявити не можна…
Ні, це не російська газета, це простий блог-записник одного емігранта, автор не українофоб, благами суспільства… (… про які блага суспільства на Україні Ви говорите? Щодо чеських – я їх оплачую в повній мірі, тому й маю право на користування). Ви не праві, корисного я зробив багато, але ж не розповідати мені історію свого життя! Я ще не дожив до того віку, коли починають писати мемуари.
Повірте, мені не легко було прийняти рішення покинути Батьківщину. Але жити (точніше існувати) далі на Україні в мене просто не вистачило сили. Так, в цьому плані я слабкий. Ви сильніші – будуйте Україну, я Вам не даю цього робити? Чому будуєте Чехію?
Нас переконують на Україні – держава починається з кожного з нас. Дурниці! Держава починається з тих, хто керує кожним з нас. Саме вони – ті, хто стоять вище – подають приклад та створюють прототип суспільної одиниці, яким є громадянин. І цей приклад мені не подобається.
Чому я повинен сліпо любити країну, котра мені нічого не дала, крім землі, в якій закопаний мій пупок? Пам”ятаю, колись на Україні була реклама на телебаченні: “Не дивись на роботу за кордоном через рожеві окуляри”. Я сказав би так: “Не дивись на Україну та українців через рожеві окуляри”. Чому я повинен вибачати українців за те, що у них рівень “бидоти” в суспільстві вищий за 80%? Тільки тому, що це моя Батьківщина?
Пане Козак, за що вибачатись? За те, що живемо у лайні і самі того не помічаємо?
Раджу Вам не вести себе як на Україні, за такі погрози по утиску свободи слова, як у останньому Вашому реченні, можна й депортацію отримати. Так, це вже я вам погрожую.
Не подобаються такі нікчеми – повертайтесь на Україну та не включайте Інтернет, бо в Інтернеті ще й не таке можна прочитати. Серце не витримає.
І наостанок – щодо ВДВ, в мене в серці ненависть до українських військових – після Скнилова. І не питайте чому. Гордитись тим, що Ви відслужили – можете серед однодумців, “мирні” люди вас просто не зрозуміють. Звідки українська армія може взяти авторитет, якщо протягом останніх років тільки знищує власне населення (будинок в Броварах, літак над Кримом, Скнилів)?
Пане Козак, не витягуйте з мене слова ненависті – не провокуйте на подальше написання незрозумілих для Вас речей. Дратують такі люди як я? Поверніться на Україну, та насолоджуйтесь тим, що така “нікчема” як автор даної статті не живе в одній країні з Вами. Я залишаю Вам право на останню репліку, після цього закрию коментарі до даного запису.
Я не горджусь тим, що відслужив у військах і не утискаю вас у свободі слова.
Говоріть, пишіть, творіть але щоб дати оцінку цілій нації потрібно побувати в голові кожної людини, яка мешкає або мешкала на території України. Ви мабуть не зустрічали, ще на своєму шляху нормальних українців або не хотіли побачити в їх душі іскринку духовності та істинності.
Так згоден, іноді хочеться виплеснути емоції, але не забувайте, що своїми необдуманими діями, ви можете знищити останню краплю надії в обездоленої людини, яка стоїть на краю між життям та смертю, прочитавши ваші безнадійні рядки здійснить суїцид. І все, навколо темнота, немає а ні надокучних українців, а ні чеського пива, а ні сонця, а ні неба. Стій!!!
Додайте в свої рядки цілющої води, підживіть життєвою вологою отого обездоленого читача, віддайте йому тепло, вселіть надію своєму обездоленому читачу який чекає хоча б краплю води адже навкруги потріскана суха земля.
Згодом ви відчуєте, як оживає світ навколо вас, з кожною втіленою надією в душах ваших читачів починає зароджуватися щасливе життя, яке випромінює енергію віків. Ця енергія буде повертатися до джерела, яке спонукає його появу, у вас буде збільшуватися сил, і ви зможете пізнати мудрість віків, яка нерозривно пов”язана із вашим сьогоденням.
Змініть своє життя та ставлення до людей і у вас буде все гаразд.
Мені від вас нічого не потрібно, ідіть з богом.
(дискусія закінчена)…